Арслан Аннаєв, житель Житомирщини, провів 26 місяців у російському полоні, втративши надію на повернення додому та 48 кілограмів ваги. Він згадує про жахи, які пережив, відчуваючи на собі всі знущання, про які раніше тільки читав або бачив у фільмах. Важливою підтримкою для нього були думки про родину та бажання повернутися живим.
Про це розповідає Інсайдер
Командира взводу 139-го батальйону ТрО Арслана Аннаєва звільнили з російського полону 23 липня 2025 року, а вже 30 серпня його зустріли в Бердичеві. Протягом 787 днів він пережив жахіття неволі, спочатку в СІЗО, а потім у колонії. Його історія — це не лише про надію, а про стійкість духу і обов’язок, які допомогли йому вижити. Незважаючи на травми, які залишилися в його пам’яті, Арслан готовий розповісти про свій досвід.
Шлях зі сходу до Бердичева
Арслан Аннаєв народився на Миколаївщині, а згодом переїхав до Криму, де завершив школу. Після цього він навчався у Житомирському військовому інституті ім. Корольова, де і зустрів свою кохану Катерину. Саме з нею він мріяв про спільне життя в Бердичеві.
Хоча Арслан не планував військову кар’єру, 24 лютого 2022 року він приєднався до бердичівських добровольців. Багато з них стали основою батальйону ТрО. Під час легендарної битви, в якій захисники боролися проти чисельнішого ворога, троє з них отримали звання Героя України, а двоє потрапили до російського полону, серед яких був і Арслан.
Голод – найголовніша проблема
Арслан згадує, що найбільшою проблемою під час полону був голод, який знищував не лише фізично, але й психологічно. Він втратив 48 кілограмів ваги та залишив своє здоров’я в стінах російської катівні. Спочатку він перебував у СІЗО в Старому Осколі, де умови були кращими, ніж у колонії в Пакіно, куди його перевели. Там харчування було жахливим, і Арслан навіть навчився їсти крихти з підлоги.
«Я чув, що інших полонених обмінювали, проте мені здавалося, що зі мною цього вже ніколи не станеться», — розповідає Арслан.
В колонії Арслан жив у переповнених камерах, де заборонялося сидіти. Щоб вижити, йому довелося вивчити російський гімн, адже непокора могла призвести до покарання для всіх. Єдиним способом відволіктись був читання, але навіть книги не могли повністю зняти тягар жаху.
«Колись я бачив фільми, у яких росіян показували дуже жорстокими. Мені це здавалося смішним, бо я не міг уявити таких людей. Реальність виявилася ще гіршою», – ділиться захисник.
Останні два місяці в колонії були особливо важкими, адже Арслан захворів на коросту, і росіяни не надали жодної медичної допомоги. Він відчував, як постійний біль стає частиною його життя.
Неоціненне щастя
Коли Арслан нарешті був звільнений, він відчув неймовірну ейфорію. Повернувшись додому, він почав довгий процес реабілітації, де має можливість відновити своє здоров’я та провести час з рідними. Хоча планів на майбутнє поки що немає, він знає одне: його головне бажання — відпочити з родиною, яка невтомно чекала на його повернення.
Ріо-Бердичів