Спогади про житомирянина Павла Андрусенка, який загинув на війні

Житомир втратив ще одного Захисника. 4 вересня 2025 року, під час виконання бойового завдання на Сумщині, загинув військовослужбовець Збройних сил України Павло Андрусенко. Йому було всього 32 роки. Для рідних і близьких він назавжди залишиться щирим, життєрадісним та світлим чоловіком.

Про це розповідає Інсайдер

Павло, позивний «Паха», служив піхотинцем, снайпером та оператором БПЛА. У день загибелі він перебував за кермом автомобіля, намагаючись зманеврувати, коли ворожий дрон вдарив по машині. Удар був прямим — шансів вижити не було.

Колишня дружина Павла, Лада, зізнається, що навіть після розлучення між ними залишався міцний зв’язок — спільна історія, дитина і глибока повага одне до одного. Вона згадує його як людину з особливим почуттям гумору, яка вміла жартувати навіть у найскладніші моменти. Павло рідко показував сум, частіше тримав усе в собі, але для інших завжди залишався усміхненим, співав і підтримував.

Подружжя одружилося у 2017 році, а у 2019-му в них народилася донька Камілла. Для Лади вона стала найбільшим подарунком, який залишив по собі Павло. Дівчинка дуже схожа на батька — і зовні, і характером.

Павло Андрусенко народився 27 листопада 1992 року в Житомирі у багатодітній родині, був наймолодшим, сьомою дитиною. Після навчання у ліцеї здобув фах у агротехнологічному коледжі і працював на виробництві тротуарної плитки. За словами близьких, що б він не робив — усе виходило легко і впевнено.

З першого дня повномасштабного вторгнення Павло разом із рідним братом добровільно пішов до лав Збройних сил України. Він не уявляв себе осторонь війни і прямо казав: має захищати сім’ю, щоб ворог не дійшов до дому.

Лада згадує, що вони постійно підтримували зв’язок. За кілька тижнів до загибелі могли говорити по двадцять хвилин, обговорювали дрібниці, жартували. Під час однієї з таких розмов Павло сказав фразу, яка тепер звучить як заповіт:

«Дружини можуть бути, а колишня дружина — це назавжди».

Увечері 4 вересня, за кілька годин до загибелі, Павло зателефонував. Поговорили коротко, без пафосу — як завжди. А згодом прийшла звістка, яка назавжди змінила життя родини.

Батько Лади, Олександр Шкарупа, каже, що Павло був йому як рідний син. Він телефонував майже щодня, звертався «па», цікавився справами. Перед кожним виїздом на фронт мав традицію — отримувати благословення і краплі свяченої води. Після загибелі Олександр так і не видалив номер Павла з телефону, адже іноді здається, що він ще зателефонує і скаже: «Па, як справи?».

Пам’ять про Павла Андрусенка живе у спогадах і в серці його доньки — тій частині життя, яку він залишив після себе.

Вічна пам’ять і слава Захиснику України.