Зустріч із Василем відбувається в кав’ярні. Чоловік небагатослівний, зосереджений, його серйозний погляд свідчить про пережите. Сліди війни на його обличчі помітні не одразу, але варто звернути увагу на його тіло — обидві ноги Василя є протезами. Ця історія, яка набула розголосу не лише в Житомирі, але й за межами України, почалася з важкої ціни, яку він заплатив за свою службу.
Про це розповідає Інсайдер
Поранення та шлях відновлення
Василь Лямзін, житель Попільнянської громади, був призваний на строкову службу 21 липня 2020 року. Пізніше він підписав контракт і служив у 43-й окремій артилерійській бригаді, беручи участь в обороні Київщини, Донеччини та Харківщини, а також у бойових діях на Курському напрямку.
Про війну чоловік говорить неохоче, але погоджується згадати події, які назавжди змінили його життя.
— 14 серпня 2024 року, перебуваючи на Курському напрямку, ми завершували операцію: вже почали згортати гармати, коли по нас влучив російський баражуючий боєприпас «Ланцет». Мене відкинуло, і я підвіс на гарматі: обидві ноги були відірвані, і мені довелося вибиратися на руках. Мої побратими також отримали поранення різного ступеня тяжкості. З того дня почалося моє лікування та реабілітація.
Після тривалого лікування та протезування Василь повернувся додому та звернувся до місцевих органів влади для оформлення інвалідності. Однак його справа фактично зупинилася — документи не були розглянуті.
Випадок, який змінив усе
Історія Василя могла залишитися непоміченою, якби не випадкове відео, зняте жителем Житомира Володимиром.
— Їду на авто по Житомиру, а переді мною їде на мотоциклі доставка Bolt, на сидінні у хлопчини — милиці. Спершу я не звернув уваги на все інше. Подумав, що це клієнтське замовлення, поки не побачив протези. Тоді зрозумів, що милиці — це для доставщика. Цією миті я відчув, що навіть хлопець без двох ніг може працювати, а інші шукають причини. Я виклав це відео у свій TikTok, і воно стало вірусним. Люди почали цікавитися особистістю Василя.
Історія дійшла до блогера Артема Сохацького, який вирішив допомогти ветерану.
— Ми зустрілися з Василем, і я запитав, чи потрібна йому допомога. Він скромно відповів, що навіть не знає, але я вирішив відкрити банку збору. За добу для Василя зібрали понад 600 тисяч гривень, на які було придбано автомобіль зі спеціальним керуванням.
— Також я дізнався, що він не отримує допомоги від держави, тому ми звернулися до міської ради, — продовжує Артем.
З’ясувалося, що після повернення додому Василь намагався оформити інвалідність, але зіткнувся з бюрократичними перепонами. Його направляли з однієї установи в іншу, але ситуація не змінювалася.
— Мені сказали, що документи повинна подавати військова частина, але з військкомату відправили до сімейного лікаря, а лікарка направила до травматолога. Мені сказали: «Чекайте, вам зателефонують, коли йти на комісію», але дзвінка так і не було. Я почав шукати роботу, адже потрібно було годувати сім’ю. У мене був мотоцикл, і я почав працювати в доставці Bolt. Спочатку було тяжко, але я пристосувався!
Після розголосу ситуація змінилася. У Житомирській міській раді визнали, що документи ветерана не були подані, і взялися виправляти ситуацію.
«Держава має працювати не на папері, а для людей. Ми працюємо над тим, щоб якнайшвидше врегулювати бюрократичні питання й пришвидшити виплати ветерану. Василь зареєстрований у Попільнянській громаді, але зараз живе в Житомирі. Найближчим часом буде вирішено питання встановлення групи інвалідності, що дозволить йому отримати всі належні пільги та виплати», — зазначили в міській раді.
Невдовзі після цього Василь пройшов комісію та отримав першу групу інвалідності.
Минув рік, і життя ветерана поступово налагоджується. Він отримав водійське посвідчення, придбав автомобіль і відкрив власну справу.
— Я відкрив станцію технічного обслуговування автомобілів. Мені допоміг центр зайнятості, я відкрив ФОП і отримав грант у розмірі 120 тисяч гривень на обладнання. Тепер займаюся тим, що мені подобається і приносить прибуток.
Люди, які допомогли Василю, залишилися поруч. Володимир став його клієнтом, а Артем допоміг розвивати бізнес через соціальні мережі.
Історія Василя Лямзіна отримала міжнародний розголос. Незважаючи на це, він залишається скромною людиною, яка не шукає слави, а просто намагається жити і працювати. Його приклад — це історія сили та витримки, яка нагадує, що кожен захисник має право на підтримку та гідне життя, а держава не повинна залишати таких людей наодинці з проблемами.