Фраза «вимога ЄС» стала в Україні універсальним ключем, що дозволяє владі виправдовувати будь-які, навіть найнепопулярніші рішення. Однак за яскравими європейськими символами часто приховані сумнівні управлінські дії, за які Брюссель не несе відповідальності.
Про це розповідає Інсайдер
Громадський діяч та експерт Андрій Павловський у своєму дописі на Facebook звертає увагу на цю небезпечну тенденцію. Він зазначає, що хоча Євросоюз дійсно вимагає реформ, їх реалізація в українських умовах є виключно відповідальністю Києва, а не іноземних партнерів.
Реформи під «фальшивим прапором»
Сьогодні під гаслом наближення до європейських стандартів українцям пропонують низку ініціатив, які викликають гарячі дискусії в суспільстві. Наприклад, раніше спостерігалося, як атака на незалежні медіа прикривалася вимогами ЄС, хоча насправді йшлося про посилення внутрішнього контролю.
Павловський ставить питання: чи справді Брюссель знищує безкоштовну освіту та медицину, чи це лише зручне прикриття для скорочення мережі шкіл та лікарень? Він критикує стан Нової української школи (НУШ), де через специфічні програми діти втрачають базові навички читання та письма, а також жорсткі стандарти госпіталізації, які межують із втратою людяності.
Платні дороги та тотальний контроль
Перелік нововведень, які подаються під «європейським соусом», постійно розширюється. Нещодавно Міністерство розвитку громад анонсувало появу в Україні платних доріг, знову ж таки, посилаючись на вимоги партнерів.
Однак Павловський нагадує про інший бік медалі — досвід європейських країн, які стикаються з серйозними проблемами через квоти на прийом біженців та радикалізацію певних районів. Він наводить приклад позиції угорських політиків, зокрема Петера Мадяра, який відкрито виступає проти нав’язаних міграційних правил.
«Ви вважаєте, що ЄС видав стандарти для госпіталізації, щоб хворого встигли завезти в лікарню перед моргом, аби встигнути оформити документи про смерть?» — іронічно, але гірко підсумовує автор, закликаючи не перекладати відповідальність за внутрішні провали на міжнародні інституції.
Відсутність якісних реформ у судах, що дозволяє корупціонерам виходити на свободу, та легалізація подвійного громадянства для олігархів — це ті питання, відповіді на які громадяни повинні шукати не в Брюсселі, а в кабінетах українських чиновників.