У селі Зарічани неподалік Житомира відкрилася Козина хата – особливий простір, де кози, кролі та кури стали невід’ємною частиною життя господарів та привертають увагу відвідувачів. Тут є можливість спілкуватися з тваринами, робити атмосферні фотографії та відпочивати на природі. Власниця садиби Наталія Макевич поділилася історією створення цього місця.
Про це розповідає Інсайдер
Подружжя переїхало з міста до Зарічан у 2017 році через хворобу дитини – Наталія вирішила завести козу для отримання свіжого молока. З часом у садибі з’явилися й інші тварини.
«Спочатку ми тримали козу у маленькому хліві, але мені стало шкода тварину. Хотілося дати їй більше простору. Так і з’явився будинок для кіз», – згадує жінка.
Кожна тварина має своє ім’я та унікальну історію. Наприклад, козу Мальву назвали завдяки опитуванню серед гостей, а кролика Любчика принесли люди, які не могли його утримувати у квартирі.
Не обійшлося й без труднощів. Минулого літа на одну з кіз напали собаки, і вона загинула. Але згодом дві інші стали мамами та народили сім козенят. Наразі в господарстві залишилися дві дорослі кози.
«Вони для мене як діти, тільки чотирилапі», – каже Наталія.
Популярність Козиної хати зросла випадково. Місцева фотографиня порадила Наталії створити Instagram-сторінку, і відтоді кількість відвідувачів почала зростати.
«Мої тварини дуже люблять людей. Вони не бояться, а навпаки біжать до них», – розповідає власниця.
Господиня прикрасила будинок для кіз петриківським розписом, а навколо облаштувала три зони: подвір’я з фруктовими деревами й альтанкою, поле з пшеницею та лісову частину із соснами й туями.
«Спочатку малювала художниця, згодом фарби вигорали, і я оновлювала їх разом з подругою. Тепер хата знову сяє барвами», – каже Наталія.
Особливою гордістю є фотозони, серед яких стіл із білою скатертиною, плетені крісла та старий сервант із глиняним посудом. Козина хата стала притулком для родин, переселенців і військових, для яких це місце стало віддушиною.
«Кожен відвідувач для мене – як книжка. У кожного своя історія. Я завжди намагаюся вислухати, пригостити чаєм чи смаколиком», – ділиться господиня.
Наталія особливо запам’ятала родину з Луганщини, яка залишила своє господарство через війну.
«Родина з Луганщини приїхала до мене, бо там покинули своє стадо кіз. Вони виграли грант, зробили сироварню зі свого гаража. Коли вони приїхали, я бачила в їхніх очах біль від того, що довелося покинути своє господарство», – каже Наталія.
Відвідують Козину хату також військові, які зазвичай приходять без форми.
«Відпочинок серед кіз для них стає маленькою паузою у їхньому житті», – пояснює жінка.
Наталія сама доглядає за тваринами та займається виготовленням сирів.
«Влітку найважче: сіно, кози, кролі, кури. Але я справляюся», – каже вона.
Поряд завжди чоловік, який допомагає Наталії фінансово та в роботі.
«Він – найкращий у світі. Без нього я б не впоралася», – додає жінка.
Серед її мрій – облаштувати криницю, посадити більше рослин, збудувати огорожу та хатинку під солом’яною стріхою.
«Зараз у нас лише сім соток. Купити поруч ділянку не виходить – нічого не продається. Але мрія живе», – підсумовує Наталія.
