В Україні тривають активні дискусії про модель ринку землі. Лобісти агрохолдингів та експерти стверджують, що будь-які обмеження можуть призвести до економічних санкцій. Проте досвід розвинених країн, таких як США і Польща, демонструє альтернативні підходи до захисту національних інтересів. Аналітики наголошують, що Україні намагаються нав’язати модель «сировинного придатка», в той час як справжні агрокомпанії жорстко охороняють свої ресурси.
Про це розповідає Інсайдер
Американська модель захисту фермерів
Прихильники безконтрольного ринку часто вважають, що в США всі ресурси вже скуплені великими корпораціями. Проте реальність в штатах «Кукурудзяного поясу» (Північна Дакота, Канзас, Айова) спростовує цей міф. Тут діють закони проти корпоративного фермерства, які забороняють класичним корпораціям, інвестиційним фондам та офшорним компаніям володіти сільськогосподарськими землями.
Лише фізичні особи або сімейні партнерства, де один із власників живе і працює на цій землі, можуть її купувати. Це дозволяє американцям захищати фермерів від безликого капіталу і зберігати національні ресурси.
Польський підхід до продажу землі
При вступі Польщі до Європейського Союзу, Брюссель вимагав відкрити ринок для іноземних інвестицій. Польща не запровадила пряму заборону на продаж землі іноземцям, а натомість ухвалила закон UKUR, який передбачає жорсткі вимоги до покупців.
«Хочеш купити більше пари гектарів? Будь ласка, отримай сільськогосподарську освіту, переїдь у громаду, де купуєш землю, і проживи там мінімум п’ять років. Плюс обов’язок обробляти її особисто протягом десяти років без права здати в оренду чи перепродати», — зазначають експерти.
Цей підхід ускладнює іноземним інвесторам отримання землі, що дозволяє Польщі зберігати національний суверенітет в рамках європейського права.
Кооперація в Скандинавії
Щодо міфу про неконкурентоспроможність дрібних фермерів, досвід Скандинавії демонструє протилежне. Тут проблему масштабу вирішують через кооперацію. Незалежні фермери об’єднуються в кооперативи, які створюють великі елеватори, купують порти та наймають професійних трейдерів.
Прибуток від експорту повертається в громади, а не осідає в кишенях великих холдингів. Однак тіньове управління залишається проблемою не лише в агросекторі, але й у службах державного управління.
Вибір між сировинним придатком та нацією господарів
Модель, за якою країна є лише майданчиком для викачування ресурсів, призводить до занепаду сіл. Агрохолдинги не потребують місцевого населення, їм лише потрібні порти та рівні поля. Україна стоїть перед вибором: вірити в казку про «аграрну наддержаву» чи створити міцну інституційну базу, що підтримує клас власників-господарів, керуючись досвідом розвинених країн.
Джерело