Встановлення пам’ятника російському поету Олександру Пушкіну в Житомирі знову викликало активне обговорення серед жителів міста та краєзнавців. Завдяки віднайденим архівним матеріалам, сучасники мають можливість детально відтворити масштабну церемонію відкриття, що відбулася наприкінці ХІХ століття, а також дослідити її справжні політичні мотиви.
Про це розповідає Інсайдер
Церемонія відкриття пам’ятника у 1899 році
Житомирянин Вадим Острогляд опублікував переклад статті з того часу під назвою «Пушкінські дні у Житомирі», яка детально описує події 26 травня 1899 року. Цього дня, з нагоди сторіччя від дня народження поета, на Першому бульварі відбулося урочисте відкриття монумента. За архівними даними, Бердичівська та Садова вулиці були переповнені людьми ще до початку дійства.
Церемонія відзначалася значною мілітаризацією. До 12-ї години на вулиці вишикувалися війська місцевого гарнізону та ополченці. Праворуч бульвару стояли 17-й піхотний Архангелогородський полк та частина 19-го піхотного Костромського полку, а ліворуч – решта Костромського полку та весь 20-й піхотний Галицький полк. Навпроти пам’ятника розташувалися учні міських училищ, школярі із села Станішівки та діти з сирітського притулку.
Свято розпочалося з прибуття архієпископа волинського і житомирського Модеста, який провів богослужіння за участю архієрейського хору. Після літії з погруддя зняли покривало, а військовий оркестр виконав гімн на честь поета.
Наступним етапом стало покладання вінків:
- Першою йшла депутація від міста з вінком у формі ліри та написом «від мешканців міста Житомира».
- Другий вінок поклало місцеве дворянство.
- Третім став вінок від військового відомства, який поклали начальник 5-ї дивізії генерал-лейтенант князь Туманов, командир бригади генерал-майор Байков та начальник штабу полковник Рагоза.
- Долучилися також представники судового відомства, навчальних закладів та польського товариства.
Свято завершилося урочистим парадом військ, які пройшли повз монумент церемоніальним маршем. За словами Вадима Острогляда, до 1917 року такі пам’ятники були рідкістю і встановлювалися за ініціативи інтелігенції на зібрані кошти, тоді як масово їх почала насаджувати радянська влада в ідеологічних цілях.
Історичні мотиви: русифікація та демографічні зміни
Помпезність церемонії навколо поета, який ніколи не відвідував Житомир, викликає питання у сучасників. Краєзнавець Валерій Рижков зазначає, що таким чином імперія маркувала свою присутність.
«За переписом 1897 року, ті, хто говорив «великоруською», складали в Житомирі близько 25%, а в губернії лише 3,5%. Військові, чиновники, ще старовіри… В «панів» мусила перейти на панську мову [навіть прислуга]», — наголошує Рижков.
Інші учасники дискусії підтримують цю думку. В’ячеслав Дехтієвський пояснює, що тоді Житомир активно розвивався як губернський центр Російської імперії. З Росії масово завозили адміністраторів, військових та робітників для залізниці разом із їхніми родинами.
«От для них і створювалась атмосфера руского міра… Житомир був також центром обрусіння краю», — зазначає Дехтієвський, підкреслюючи, що ставлення до місцевого українського населення залишалося зверхнім.
Ще одну цікаву деталь наводить Степан Балацький. За його словами, відставні московські чиновники та військові масово купували маєтки у Житомирі через місцеве повітря, яке вважалося цілющим для людей, хворих на туберкульоз та інші легеневі захворювання. Таким чином, монумент Пушкіну слугував культурним якорем для цієї завезеної російської еліти.